На початку повномасштабного вторгнення, коли українські залізничники стали однією з ключових опор евакуації, саме молодь стала тією рушійною силою, яка допомагала тримати тил.

Без жодних розпоряджень, просто з власної ініціативи, молодіжні активісти профспілки в різних регіонах країни долучилися до організації харчування для поїзних бригад та пасажирів евакуаційних рейсів. Це була відповідь на реальність: евакуаційні потяги курсували цілодобово, у складних умовах, часто без змінного персоналу й можливості повноцінного відпочинку. Поїзні бригади працювали на виснаження – а пасажири, серед яких було чимало дітей, людей похилого віку, поранених, – потребували найнеобхіднішого.

Ця допомога тривала доти, доки не було ухвалено системні рішення щодо централізованого постачання харчування для залізничників та евакуйованих.

Ми пишаємося кожним, хто в ті перші дні й тижні тримав стрій там, де це було особливо важливо – на перонах, у депо, в їдальнях, у вагонах. Цей приклад згуртованості та людяності назавжди залишиться частиною новітньої історії української залізниці.